Р

АТУШНІ

ЛЕГЕНДА про лицаря і друїда

Як два брати-воїни боронили честь, гідність
і свободу — свою, і своєї країни

Колись давно на схилах, древніх, як сам світ, і зелених, як травневе листя, жили князь і княгиня.

Палацу вони не мали; як і ніхто в тій долині біля гори Батиєвої; та і князівство своє будували власноруч, не заважаючи сусідам. Кожен у тій долині був сам собі князь. А беріг той мир древній ліс, через який бігла дорога в Соломʼяне місто; і ріка Либідь обіймала той ліс; і жили там люди мирно.

З різницею в рік княгиня народила двох синів, нарекла імена; і виросли хлопці високими, розумними і дужими; різними, як каштан і ясен.

Старший став друїдом – слухав ліси і води, і знав їхню мову, і говорив з ними, як рівний; Молодший став лицарем – та таким, що йшов, як Давид біблійний, супроти дракона і змія; що вів за собою, і знав закони – і голос його звучав над лісом, як захисне заклинання.

Та прийшла до лісу біда перша – скрегіт машин і стукіт монет прокотились яром; і біда друга – чорна навала орди зі сходу.

І пішли молоді князі в борню; і поклали там голови – старший за молодшим.

І лишилась княгиня на березі річки – слухати відгомін їхніх голосів від плеса.

І голоси їхні чує княгиня – заплутані вітром у листі, звучатимуть в ярі вічно.

01

Не зайчик

Ратушні – українське прізвище, утворене від назви професії, заняття колишнього міського начальства.

«Я не зайчик. Я жабка».

Чотирирічний Рома незалежно хитає головою, легенько підстрибуючи на підтвердження своїх слів; чубчик падає на око.  

Ще змалечку батьки братів Ратушних звикли, що хлопці відстоюють свій стиль – і свою незалежність.  

Дві сторони монети «свобода» – інтелігентний Рома з вавилонськими стосами книг своєї бібліотеки; «панкушний» Вася у порваних джинсах і віджатих у мами косухах. Обоє – горою один за одного; тільки якщо для Роми збиті десь п’ястуки – виняткова справа і якась справа честі, то для Василя влізти у бійку – звичайний вівторок.

02

МАЙДАН

«Ну мать. Ну пішли на Майдан», – Рома дивиться на маму і зважує, як можна її переконати. Погода за вікном посередньої листопадової паскудності.

Ні для Роми Ратушного, ні для його мами Світлани Поваляєвої це вже не перший Майдан. Історія з протестами проти узурпації влади почалась раніше – ще у 2012-му на Мовному Майдані. Тоді малий Рома стояв поряд із мамою. А основну частину того літа проводив на Гостинному дворі – брав участь у захисті того від забудови. Там і формувалась його основна точка опору – точка спільноти, сили, громадянсько-вуличної політики.

Поваляєва на черговий Майдан дивилась скептично – байдужість та інертність людей, яка спричинилась до розгулу дементорів Януковича і ко, вибила з неї усю віру в будь-які зміни на краще. Вперше Поваляєва серйозно замислилась над еміграцією.  

Рома уклав з мамою жартівливе парі: «Якщо люди простоять хоча б пару місяців – кидаємо курити обоє».

Виклик був серйозний. Зрештою, на Майдані опинились усі – і Рома, і Василь, і Світлана,  і батько хлопців Тарас Ратушний (батьки давно розлучились, але залишились у приязних стосунках).

Бої застали всіх у різний час і в різних місцях  – з 18-го на 19-те лютого – Василь був на барикадах біля Будинку профспілок, Рома – ближче до Інститутської, де таранили людей БТРами. А Світлана – між ними, усвідомлюючи: тут, у середмісті Києва можуть убити обох її синів. І вона нічого не зможе з цим зробити.

03

РОМА

14:24 – 15:02

Рома потрапляє на Майдан у листопаді 2013-го – і лишається там аж до самого завершення Революції Гідності. Йому шістнадцять.

Рома напівдрімає, напівспить. Крізь сон бачить, як на Майдані монтують сцену.
Беркутів ще немає, але апаратуру вже вивозять; заїжджає техніка, її не пускають. Атмосфера напружена – зрозуміло, що вночі щось станеться: або розгін, або провокація. Він вирішує залишитись. О четвертій ранку починається зачистка.

Спершу по Майдану ходить чоловік із мегафоном і переконує, що протест триває, все в порядку, просто змінюють апаратуру. Рома бачить, як зверху з Інститутської лавиною сповзають підрозділи «Беркуту» в темній формі. Простір перекривають повністю – за лічені хвилини. Студенти зосереджуються навколо стели.

Мобільний зв’язок раптово зникає. «Беркут» заходить напівкільцем і починає зачистку: кийки, удари, людей витягують із натовпу. Рому вражає особлива жорстокість силовиків. Йому прилітає кийком по спині. Потім, коли він уже добігає до Прорізної, ще один удар – по нозі. Беркутівці намагаються його наздогнати.

Це уже не перший масштабний протест у його житті, і він точно знає, заради чого стоїть. Він приходить сюди з друзями – серед них юристка Євгенія Закревська. Вона ще не знає, що буде його адвокаткою. 

18 лютого на Майдан заїжджає водомет з боку Інститутської. З Хрещатика в напрямку Європейської площі – бронетранспортер. Євгенія дивиться на неповнолітнього Рому, за якого вона старша, якого вважає за потрібне захищати, – хлопця, який стоїть між нею і БТРом. 

04

ВАСЯ

«Свої, свої» – молодий бадьорий голос прорізається через шум, дим і вогонь барикад. У Григорія сльозяться очі, щит більше заважає, ніж допомагає – прямо під ноги беркутівці кинули газову гранату. Ізраїльтянин за походженням, служив у піхотній бригаді «Голані». Працював у туризмі, жив у Барселоні, мандрував Європою – а все ж доля занесла його автостопом до Києва, в гущу подій українського Майдану.

Горять БТРи, «Беркут» проривається з боку Маріїнського парку, водомети, газ – все на купу. Григорій стояв у першому ряду на барикаді Хрещатика, і не очікував так різко втратити зір.

У спокійному хлопцеві, який на собі проносить його через вогонь до медиків, Григорій заледве впізнає Васю Ратушного.

З Васею вони перетиналися до Майдану – в спільній тусовці навколо футболу, панк-концертів і протестних двіжів. Там старшого Ратушного прозвали «Аполітом»; бо був із тих, хто говорить куди менше, ніж робить.

* * *

Стихія Васі – вибухівка.

Старший Ратушний з’являється на Майдані тоді, коли палахкотить вулиця Грушевського. Не на початку, коли побили студентів, серед яких був і Рома, і не під час мирних протестів. Однак коли на барикадах запахло димом і з’явилась потреба/можливість щось підпалити.

Ще зі школи Вася має хист та інтерес до радикального протесту – чим не викликає захвату у вчителів. «Віджимає» у мами косухи і шкіряні куртки; рано потрапляє у футбольно-фанатський двіж, і часто опиняється у вереміях, які Світлана по-філософськи окреслює як «мама, я в мусарні».

У війську хлопець самотужки вивчив кілька спеціальностей – але нічого не викликало у нього більше цікавості, ніж вибухівка.

Пізніше командир на позивний Дублер навчить його основ, а далі Вася вчився сам. Над душею не треба було стояти – скоріше старшого Ратушного важко було спинити. Окоп чи траншею він копав аж доки командир не приходив і особисто його не зупиняв. На службі був точний, старанний і відповідальний.

А от поза тим – геть навпаки. Військовий квиток, банківська картка, водійські права – все це для нього належало до категорії цивільної х**ні. Хлопця доводилось буквально ловити, тягнути в банк, допомагати оформити документи на зарплату – добровільно він би цього не робив. «Я воюю, – казав він, – а решта все х**ня».

05

Риб’яче хутро

На революцію Рома Ратушний приходить в осінньому пальто «на риб’ячому хутрі». Сім’я бурчить, що він застудиться, але Рома толерантно відхиляє ці хвилювання, підіймаючи високий комір пальта. На початках Майдану він у костюмі, краватці й черевиках. Часто у такому вигляді опиняється на передовій – як і в грудні 2013-го на Інститутській під час штурму Майдану.

А перед подіями на Грушевського батько купує Ромі куртку – дуже специфічну, не схожу на речі широкого вжитку. Саме за нею Тарас впізнає неповнолітнього сина у натовпі біля автобусів на Грушевського.

На той час на Грушевського ще нічого не горить; майданівці та «Беркут» розділені автобусами. Молодшого сина – якого, звісно, не мало там бути ні сном ні духом – Тарас впізнає у групці молодих людей у балаклавах.

Відбувається коротка змістовна бесіда на тему оцінки ризиків – Рома, трохи незадоволений, що його вирахували і зупинили в цей момент, клянеться щовечора телефонувати й повідомляти, де він і що з ним. Рома свято дотримуватиметься цієї домовленості.

Але є одне «але».

Одного вечора молодший Ратушний дзвонить батьку.

«Тут все спокійно, їду з друзями додому. Скучно, нічого не відбувається».

З чистим серцем, побажавши своїй неповнолітній дитині добраніч, Тарас уже роззувається, щоб хоч кілька годин поспати в готелі.

Розв’язує шнурки, коли у прямому ефірі з телевізора той самий голос, який свято клявся, що їде додому, коментує ситуацію біля Українського дому.

«Всередині перебуває приблизно 100 вевешників. Ми збираємося заходити і виганяти їх».

Вогонь, вибухи – антракт.

Тарас знову біжить до Українського дому і знаходить своє чадо у вирі подій.

Чадо засоромлено виправдовується:«Ну, па. Ну трошки прокололися. Ну буває».

Ще в 2014-му було зрозуміло, що спроби стримувати Рому не дуже працюють. А в 2022-му намагання щось заборонити чи в чомусь переконати дорослого Романа Ратушного вже не мали жодного сенсу.

* * *

Суд у справі «Беркуту». 16-річний Роман Ратушний дає свідчення. 

Рома стає одним із перших, хто підтримує ідею Закревської: усе, що відбувається, потрібно фіксувати юридично – через суд, через заяви про злочини. Щоб це стало можливим, треба мати процесуальний статус потерпілого. Тоді це ще неочевидно. Навпаки – ризиковано.

Свідки і потерпілі, які приходять добровільно до прокуратури навіть з адвокатом, ризикують опинитися не в статусі заявників, а – обвинувачених. Кримінальні справи проти протестувальників відкривають постфактум, на основі сфабрикованих матеріалів, за статтями про організацію заворушень чи участь у масових безпорядках.

Але Рома не вагається. Він розуміє: якщо не оформити це юридично – в історії не залишиться нічого.

Слухання щодо «беркутів» починається звично – з вільних свідчень. Рома спокійно розповідає, як 30 листопада опиняється під монументом Незалежності. Як вони з хлопцями захисним колом обступають дівчат. Як суне чорною дементорською масою «Беркут» – і б’є людей, яких мав би захищати.

Далі починається дощ знецінювальних питань від адвокатів обвинувачених, командирів «Беркуту». Люди, які відпрацьовують свої зарплати, намагаються з’їсти Ратушного без ножа і виделки – «мальчіку 16».

Але схема провалюється. «Мальчік» незручно добре орієнтується в темі, і замість закидання камінням, починається словесний пінг-понг. 

– Ви ж знаєте, що ця акція була незаконною і на неї не було дозволу?

– В Україні діє повідомна, а не дозвольна система. Ми не просимо дозволу на акції, ми повідомляємо про це владу. Це не злочин – а стаття 11 Європейської конвенції про захист прав людини. Саме її ми захищали, коли вийшли на Майдан. Це визнають усі рішення судів, у яких я брав участь. У тому числі – ЄСПЛ, – спокійно відбиває Ратушний. 

– Вам було 14. Що ви робили вночі на Майдані без батьків?

– Як і інші неповнолітні, я маю право бути в публічному просторі і право на протест. Наскільки я пам’ятаю, заборонено законом якраз перешкоджати акції, бити людей і використовувати силу. Саме за це ми тут і зібралися, вірно? Щоб притягнути до відповідальності тих, хто це робив. – холоднокровно уточнює неповнолітній Ратушний, якому аргументи про вік встигли остособачіти ще навіть до часів Майдану.  

– Яка була мета протесту? Чого ви хотіли досягти? – витягують «козир» адвокати, які йдуть по методичці про маргіналів, які й самі не знають, чого повиходили на протести.

– Це була реакція на зрив євроінтеграції. За кілька днів до цього влада відмовилась від підписання угоди з ЄС – і ми вийшли сказати, що не згодні. Це був мирний протест за майбутнє країни, за право на вибір. Вибір – це гідність, – елегантно відбиває Рома останній м’яч.

Те, що мало б стати допитом, перетворюється на блискучий виступ. У залі відчутні всі відтінки вражень – від шоку до захвату. 

Спроба дискредитувати Романа Ратушного як свідка зазнає повного фіаско. Одна з перших із тієї тисячі, які на нього ще чекають. Женя Закревська ще довго шкодуватиме, що не записала цього виступу на відео. 

06

Зима в кедах

Друїд ступає землею тихо, зайвий раз не порушуючи спокій трави. Не мисливець і не рибалка; древній волхв, вростає корінням у київську землю; коріння це довге, сягає каштановими лапами сусідніх лісів. Друїд прийшов із війни, втомлений боєм; тут він удома, тут він господар; тут постане його королівство – Дім Над Рікою.

Як Поліна знала, що Василь Ратушний – її пара?

За відчуттям спокою, яке огортало її щоразу, коли вони разом.

Пара познайомилась у спільній навколофутбольній тусовці. Їм ще не було й двадцяти; тільки закінчився Майдан. Дівчина ніколи не вважала себе ні впевненою, ні сміливою – і якимось чином цей спокійний русявий хлопець забирав від неї вічне почуття тривоги. Пройшовши цукерково-букетний період у київських піцеріях, пара дуже швидко зійшлась і стала жити разом.

Тут на долю Поліни випав обов’язок разом із Василем приховувати від пані Світлани рішення хлопця – долучитись до оборонців України у війні, що почала розгортатись на сході.

* * *

І прийшла до краю князівського
Орда чорна
І взяв друїд замість замість посоху меч до рук
І став друїд воїном
І вогненними квітами
Ворогів землі своєї
Нищив він.

При всій Васиній сміливості на одне йому духу не стало – повідомити про своє рішення мамі. 

Старший Ратушний мав примарну надію, що якщо він мінімально повідомлятиме інформацію жінкам своєї родини, особливо мамі, то вони будуть менше хвилюватися. 

Аж тут у ситуацію втрутився молодший брат зі своїми талейранівськими навичками дипломата. Рома технічно і акуратно здав Василя мамі, попередньо попросивши: «Мам, ну давай якось виведемо його на цю тему, змусимо його розказати». Між довірою брата і його безпекою молодший Ратушний обрав перше. 

Пані Світлана вже й не знала, що гірше – те, що старший син зібрався неповнолітнім на фронт; чи те, що він зібрався туди буквально голий і босий. Заможних сімнадцятирічних хлопців, здатних купити собі дорогуще екіпірування, у середньостатичних українських сім’ях переважно не водиться. 

Вислухавши навчальну лекцію про довіру і відповідальність у дитячо-батьківських стосунках, у пару до нотацій Вася отримав екіп натівського рівня. Мама, яка не оцінила підготовку до війни рівня «зима в кедах», підняла на вуха всіх знайомих волонтерок, і буквально за добу Василю зібрали весь комплект: від аптечок до спальника. 

У підсумку на фронт старший Ратушний їхав присоромлений, але в натівському екіпіруванні. Як із відомого мему «ми не з такої сім’ї. Ми з багатої». 

* * *

Батькові Ратушних Тарасу пощастило стрибнути в останній – «неповнолітній» – вагон впливу на вибір сина, поки той юридично ще певним чином залежав від рішень дорослих. Вдалось переконати його не підписувати контракт із першим-ліпшим підрозділом, який здався йому доречним, особливо якщо це могло бути далеко від дому чи без належних умов. Тож Василь вимушено-зважено підписав контракт із батальйоном імені Кульчицького.

Він категорично не хотів витрачати пів року на строкову службу лише для того, щоб потім отримати право підписати контракт. Чекав на повноліття, щоб діяти самостійно – і з перших днів після 18-ти хотів бути там, де справді потрібен. Строкова здавалася йому зайвою бюрократичною ланкою – а бюрократію він зневажав від усієї своєї сімнадцятирічної душі.

Згодом Вася частково зневірився у військовій службі саме через рутину, яку доводилось «вигрібати» навіть попри те, що сам батальйон не був аж надто формалізованим чи забюрократизованим. Все одно його дратували дрібниці, повторюваність, службові затяги. Василь постійно шукав більш ефективного способу застосувати себе – і не мирився зі згаяним часом.

Врешті, у 2019-му старший Ратушний не продовжує контракт і покидає військо. 

У нього з’являється нова ціль – Дім. 

07

Дім над рікою

Вася не любить міст; як не любить усе радянське. Вася ненавидить комунізм. Усе, що пов’язане з радянськістю, викликає у нього відразу. 

«Міста – це ГУЛАГ. А в ГУЛАзі я жити не хочу», – бурчить ветеран. 

Його тягне до лісу; досліджує Полісся й Сіверщину. Не лише Київщину чи Чорнобильську зону – пошуки старшого Ратушного сягають далі, в бік Чернігівщини. Сам або з друзями хлопець занурюється в глушину, перепливає річки на плотах, дістається туди, куди майже ніхто не ходить. 

На Десні брати Ратушні провели все дитинство – до пізнього жовтня бігали в одних футболках, збираючи несхвальні погляди сусідів. Тому де будувати будинок – Вася не мав жодних сумнівів. У нього буде Дім над Десною. 

* * *

Василь не з тих, хто довго стоїть на місці – працюючи на будовах після війська, швидко навчився цій справі. Якщо на роботі перестає отримувати нові навички – йде далі. Йому цікаво пробувати різне, з головою занурюватись в те, що подобається. Якось збирає купу металу й будує власну маленьку доменну піч – і виплавляє метал. Потім захоплюється дронами. Його затягує все, що пов’язане з радіотехнікою, схемами, збіркою. 

Має металошукач і десь навіть знайшов додаток, що підтягує карти місцевості, якими вони були кількасот років тому – і йде перевіряти, що там залишилось – що можна відкопати в землі. Він і сам малює карти. Якщо не може щось купити – вигадує, як зробити з підручних матеріалів. Вдома за потреби з’являються практичні столики чи стільці. Естетика молодого ветерана цікавить вкрай мало, і прикрашання дому Поліна бере на себе. 

Дівчина – лінгвістка за першою освітою, якийсь час цікавиться Скандинавією і рунами.

Вася успадкував від діда «прямі руки», і розділяє інтереси Поліни у практичний спосіб – з його майстерні виходять репліки скандинавських кинджалів, мечі та щити. Навіть плямистого пітбуля, якого Васі подарували після Майдану, хлопець називає – Тором. 

Побут на дачі налагоджений – Вася будує дім, Поліна вчиться і займається хатніми справами. В їжі пара невибаглива – Василь їсть «м’ясо з м’ясом», найходовіша страва в оселі – бутерброди з сиром і ковбасою.

Якщо холодний період – топлять буржуйку в літній хаті. Буржуйка має горіти безперервно – інакше замерзає насос, що качає воду. Тоді вони з Поліною йдуть по хмиз до лісу. Вася має дар знайти суху гілку навіть серед потопу. 

Поліна знає: її Вася – її опора. Хлопець переконав її покинути роботу в Макдональдсі, щоб вона могла піти вчитись на графічний дизайн. «Ми маємо, що їсти і де жити. А ти маєш розвиватись». Поліна нарешті малює – на одній з її ілюстрацій жіноча рука з пальчиками-свічками, і теплим помаранчевим полум’ям. 

08

Протас і дахова дипломатія

Протасів Яр на початку 2000х – терра інкогніта, окрема зелена планета посеред древньої столиці. 

Малі Ратушні застали забруковані звививисті вулички; хащі, джунглі, ліси, парки, приватні сектори, старовинні хатки – все це забудується згодом. 

На готичний Байковий цвинтар вони пролазили через дірку в паркані в інституті Амосова; взимку сповзали із гірки в центрі Яру всіма способами. Рома сторчголов нісся з неї вниз, щиро шокуючи маму і вітчима абсолютною відсутністю будь-якого страху чи бодай натяку на інстинкт самозбереження. А якщо величезна турбіна біля гірки надуває сніг, Василю життєво необхідно перевірити ефект на собі й стати прямо під неї – навіть ціною перетворення на мокрого засніженого єті. 

З вітчимом Владом хлопці органічно утворюють чоловічий клуб «три бандити». З внутрішнім правилом не дуже розповсюджуватись мамі про свої експерименти – від не зовсім безпечних сплавів по Десні до створення домашніх коктейлів Молотова і підпалювання балончиків від фарби на багатті. Все, що може підірватись, викликало у Васі щирий захват – пізніше цей захват переросте у цілу військову професію.

* * *

«Влад, ходи зі мною – там такий махач намічається!»

Васі 13. Повний ентузіазму голос юнака не залишає жодних сумнівів, що слово «махач» викликає у нього чітке бажання ринути в бій. Стримати хлопця, який тільки пристав до навколофутбольних «двіжів», було нереально, тож буддистська родина Поваляєвої і Хмарського сприймала його войовничість із занепокоєним смиренням. 

Васі 15 років. Бійка між футбольними фанатами – опоненти перемагають, і Вася залишається чинити спротив у гордій самотності. Але не здається. Ворожа сторона була настільки вражена цією готовністю битись до останнього, що зрештою не заподіяла йому ніякої шкоди – натомість пригостила пивом і сигаретами.

Із Женею Закревською Рома і Вася знайомляться через один із проєктів батька – вони разом боролись за легалізацію медичної марихуани. Ще у 14 Рома швидко орієнтується в новій дорослій компанії і веде усіх на дах свого дому на Протасі – красивезний 21 поверх. Женя тямить у дахах – і цей особливо запав їй в душу. Далі вона з хлопцями буватиме і на інших дахах; вони робитимуть одне одному квести на київських гірках, корабликах і мостах; знайдуть на Протасі закинуту фармакологічну лабораторію. Місце стало культовим для контркультурних рухів: від цілком мирних готів і хіпі – до сатаністів. 

Поряд із лабораторією, до цілковитого захвату Ратушних, чомусь стояв древній напів мертвий БТР. Чи варто наголошувати, що на ньому не лишилось жодного не дослідженого хлопцями місця. 

Прямо перед домом була ще не заросла галявина, на якій усім двором грали у футбол;  хлопці росли в громаді і з громадою – таким був їхній Протас.

* * *

Васі 16. Певною мірою завдяки Васиній здатності знаходити пригоди на свою голову Євгенія Закревська офіційно познайомилася зі Світланою Поваляєвою. Якось серед глупої ночі Жені телефонує Рома:

– Васю з компанією затримала міліція. Це не прикол. Приїжджай. Я ж тобі через всяку фігню не подзвоню, правда.

Євгенія приїжджає у відділок. Рома, Тарас і Світлана чекають під ним вже понад годину – усіх цікавить, за яких умов можуть випустити неповнолітнього Васю. Закревська вмикає режим «адвокатка» і заходить до відділку. 

– У вас серед затриманих неповнолітній. Ратушний. От його батьки. Я його адвокатка. Ось документи – пропустіть до клієнта.

Дільничний розшаркується – мовляв, нікого вони не затримували, затриманих немає. Всі цілком добровільно запрошені і цілком добровільно дають пояснення. Ратушний? Ні, не бачить він такого в журналі. Але Женя чітко чує Васин голос усередині і нарочито голосно каже:

– Вася, чуєш, говорять, ти не затриманий. Чого там сидиш – виходь.І Вася вийшов. Його пропустили, вертушку відкрили. Не ризикнули тиснути, бо, як це часто буває, підстав для затримання насправді не було.

Після цього Світлана запросила Євгенію на каву. Так вона вперше «офіційно» потрапила до Ратушних додому – в той самий будинок, де вже бувала не раз на даху.

09

Чорноклен і золотарник

І найшла на ліс зелений ватага розбійна
І стала серед шляху широкого
І стала дерева рубати
кущі-трави рвати
Місце розчищати
Для палаців своїх

І птаство небесне без дому лишати
Птахів-звірів ранити і вбивати
І полетіло ластів’я зранене
правди-допомоги шукати

І жив біля лісу того всім лицарям лицар
Не за віком мудрий, з лиця гарний
Ясноокий та сміливий
Сильний і справедливий.

Ось до нього за правдою тою
Ластівка і прилетіла

Травень 2019 року. Протасів Яр. Початок спротиву

Невідомі починають зрізати дерева на схилах Протасового Яру. 

Яру, який входить до природоохоронної зони з охороною Бернської конвенції; Яру, де зростають рідкісні, червонокнижні рослини. Уздовж старих залізничних колій і стежок ростуть дерева-кущі, повзають і літають комахи з незвично красивими іменами;  татарський медонос-чорноклен і золотарник; жуки-вусачі, хрестоносці; бджоли-теслярі, сколії-гіганти, розкішні совки. 

Під загазованим київським небом Протасів Яр – одне з небагатьох місць, що дозволяє птахам відновити сили перед довгим перельотом сезонних міграцій. Мартинівки, синиці, зяблики, дрозди, очеретянки; качки, гуси-лебеді, журавлі і навіть чайки – всіх приймає Протас.

І коли раптом на одній із галявин Яру з’являється купа техніки, щоб вирізати дерева й понищити все навколо заради забудови, цю спробу вдається зупинити силами інших київських активістів. Навіть без втручання громади. 

Але вже за кілька днів, 10-12 травня, на територію Протасу знову суне орда будівельної техніки. Діловиті будівельники і молодики з максимально тітушним виглядом починають ставити паркан. 

У відповідь на це протасівці висипають на галявину з протестом – серед них і Світлана Поваляєва. Під шумок на Протасі стає аж надто людно – разом із громадою на місці з’являються так звані «активісти» – добре і неприємно знайомі в місті обличчя з кількох партій – ці люди відомі як ті, що роками заробляють на імітації бурхливої діяльності на протестах. 

Методи старі як світ і примітивно добре дієві: гра на публіку, штучне нагнітання паніки, спроби зімітувати бійки. Цього разу прийшли по-багатому – зі світлошумовими гранатами, щоб створити «двіж» перед камерами.

Протестувальники поступово втрачають довіру одне до одного – не бажаючи долучатись до шарварку, частина людей починає розходитися. Світлана телефонує Ромі, він біжить захищати маму  просто з роботи – в туфлях і костюмі.

У середині травня 2019 року Ратушному 22. Щоб оцінити ситуацію, йому вистачає кількох хвилин. 

«Так, ці чуваки – провокатори. Вони заробляють на псевдоактивізмі. І їх тут не має бути». 

Ратушний не кричить, але артикулює свою позицію чітко – довкола нього відразу гуртується громада, якій Рома починає детально пояснювати, що відбувається, як діє забудовник, і що можна вдіяти. Провокатори, почувши неприємне словосполучення «юридична відповідальність», поступово розтанули у просторі. 

Раптом хтось із сусідів каже: «Може, ти б це і очолив все? Бо ми не знаємо, як із цим боротися». 

Так у середині травня 2019 року формується ініціативна група «Захистимо Протасів Яр» – на чолі з Романом Ратушним проти системи олігарха Геннадія Корбана. 

Масі Найєм, у майбутньому один із правозахисників Ратушного, пізніше відзначить: Рома добровільно взяв на себе роль громовідводу. Ось він, я. І боротись треба зі мною. 

10

Коротка хронологія нападів
на активістів Протасового Яру

За дослідженнями Вікентія Хвойки, територія Протасового Яру була місцем мисливського поселення: ці схили ще пам’ятають, як древні люди тут заганяли й добивали мамонтів.

Наприкінці ХІХ століття під час розширення Печерської фортеці сюди переселили мешканців Печерська. Ті, швидко ввімкнувши бізнесову жилку, викупили пасовища в села Совки й почали забудову та господарювання; а після Другої світової місцеві жителі та працівники Інституту цукрових буряків укріплювали схили, висаджували сади. У 1966 році урочище отримало статус парку відпочинку.

У 2001-му міська влада проклала через яр дорогу. Здавалось би, гарна ініціатива – але частину території раптом передали у приватну власність із новим цільовим призначенням. Згодом ще 4 гектари отримала компанія ТОВ «Протасів Яр». Після завершення договору оренди землю повернули місту, але з’ясувалося, що її якимось дивововижним чином знову передали в суборенду. 

26 квітня 2007 року Київська міська рада незаконно передає в оренду 3,23 гектарів у Протасовому Яру.

6 червня 2018 року, через рік після завершення терміну оренди, між ТОВ
«Бора» та ТОВ «Дейтон Груп», яка належить Геннадію Корбану, підписано договір суборенди на цю територію (також незаконно). 

Бенефіціарами компанії є (неочікувано) знову Геннадій Корбан, його бізнес-партнер Олег Левін і київський бізнесмен Ігор Кучеренко (якого пов’язують із колишнім організованим злочинним угрупованням).

Звідси і починається епохальна війна за Протас. 

16 червня 2019 року Ратушний та його сусіди подають позов до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою скасувати незаконний дозвіл на будівництво, виданий ТОВ «Дейтон Груп». І вони виграють цей суд. Проте у цього виграшу є ціна. 

Протягом травня-червня 2019 року на мешканців Протасового Яру нападають. Поліція не захищає учасників протестів, місцевих жителів.

Рому це не дивує – він ніколи не довіряв поліції. Точніше, ніколи не довіряв мусорам. 

* * *

2011. Ніч. Солом’янка. П’яна бійка, а схоже – майже вбивство. Дуже близько. Вони із Закревською – випадкові свідки.

– Женю, ти що. Не можна дзвонити в міліцію. Ніколи не можна дзвонити в міліцію, звертатися до ментів. Ти що, не знаєш? Вони не допоможуть. Буде тільки гірше.

Ромі було десь чотирнадцять років – це ще зовсім дитина чи вже ні?

У Закревської, звісно, ніколи не було ілюзій щодо міліції. А тоді – ще менше, ніж зазвичай. Але така жорстка установка в чотирнадцятирічного хлопця дуже різко вставляє мозок на місце.

І він, як виявилось, завжди мав рацію.

* * *

24 червня 2019 року о 14:00 Роман Ратушний отримує прямі погрози від одного з керівників охорони на незаконному будівництві на Протасі. У присутності офіцера Нацполіції охоронець каже: «Я тебе знайду і зламаю хребет». Цей самий чоловік уже раніше нападав на Романа.

* * *

Рома з розмаху кидає телефон у стіну. Мама дивиться на це зі стоїчним жалем – мобілка була дорога, і купив її молодший син недавно.

Зустріч щодо Протасу очевидно пройшла не дуже. 

Рома вірить у людей.  Бачить, у чому хтось може себе найкраще проявити, і веде людину саме в ту справу, яка їй підходить. Але інколи Ратушний комунікує занадто складно для громади – апелює до алюзій, літератури, світової практики. Мама намагається натякнути, що часом треба говорити простіше, але Рома не здається – годинами переконує, пояснює, мирить між собою посварених, відпоює кавами і невтомно утримує всіх у спільному полі захисту Протасу.Але буває, що повертається після глобальних зустрічей змучений, злий і ледь не плаче. Зовні виважений та незмінно інтелігентний, вдома хлопець вибухає: бігає по кімнаті, матюкається, кидає предмети, ледве стримує сльози.

Ромі страшно шкода часу на зустрічі, де конструктиву – відсоток, а решта – годинами
«хто кому Рабінович». Людей постійно доводиться контролювати і штовхати. Але уже зранку він знову піде це робити – бо він вірить у спільноту, яку кує своїми ж руками.

* * *

І не взяв лицар срібла, не вбрався в шовкові шати
Не змогли його ні продати ні купувати
Бо не можна монетою мідною придбати
Того в кого серце зі злата

14 серпня 2019 року адвокат Андрій Смирнов*, представник забудовника, контактує з Ратушним. Рома іде на зустріч. Його мета – передати позицію громади Протасового Яру: забудові тут не місце. Рома пропонує єдино можливий варіант – відмову від планів будівництва з боку Олега Левіна та Геннадія Корбана.

На початку зустрічі Ратушний намагається пояснити: особистого конфлікту між ним і «бізнесменами» немає. Проблема – в ігноруванні юридичних ризиків ще на етапі аудиту. Саме ці прорахунки унеможливили будівництво.

Смирнов слухає, але швидко змінює тон. Переходить до тиску. Чи то «доброзичливо попереджає», чи прямо погрожує. Каже про методи вирішення питань, які йому добре відомі як адвокату, й дає зрозуміти – або «мальчік» бере гроші – 50 тисяч доларів, або «мальчік» їде в ліс. 

«Якщо ми не дійдемо до компромісу, я подзвоню Олегу (Левіну) і скажу, що не зробив роботу, бо мені не потрібні стрілянина і так далі», «Я можу бути конструктивним переговірником між тобою і бізнесом, але якщо ми не знайдемо спільної точки – усі ці крадіжки, побої і кров шкодять репутації, і я участі не братиму».

28 серпня 2019 року Геннадій Корбан погрожує Ратушному через Facebook.

Усі погрози Рома і Женя несуть до Служби безпеки України і Генеральної прокуратури. Проте що перші, що другі ігнорують заяву про вчинення злочину.

* * *

– Женя, привіт, вибач, що пізно. Але мене зупинила міліція, просять показати рюкзак. А в мене стійке відчуття, що я не зобов’язаний їм його показувати. Я правий?

Несподіваний дзвінок о другій ночі, восени, ще до всіх Майданів і Революцій, будить Женю. Вона тоді спить у готелі в Криму, перебуваючи на якомусь семінарі.

Напівсонна, вона намагається пояснити те, що багато разів обговорювали раніше. Згідно з пунктом 6 статті 11 Закону України
«Про міліцію», огляд особи чи речей, будь-яке вилучення – зокрема тимчасове, зокрема фотоапарата – міліціонер має право здійснювати лише щодо затриманих, лише під протокол і лише у присутності двох понятих. І за жодних обставин не має права щось знищувати – зокрема стирати інформацію.

– Так, дякую, зрозуміло... А можеш їм це все сказати? Я зараз передам слухавку. Бо я ж підліток – з моїх вуст це звучить не дуже переконливо. Я вже намагався щось подібне пояснити.

– Давай.

У слухавці чути:
– Можете поговорити з моїм адвокатом?

– Добрий вечір, – каже Женя. – Скажіть, будь ласка, що сталося? Чому ви його зупинили? Він щось порушив?

На іншому кінці відповідають:
– Та ні, нічого не порушив. Тут просто хтось графіті малював, а потім він з’явився з рюкзаком. Ми просто хотіли перевірити. Я майже впевнений, що це не він. Такий ввічливий, розсудливий хлопець. А ви справді його адвокат? Нехай покаже рюкзак – і швидше розійдемось.

– Так, справді. Але я не можу його про це просити. Ви самі розумієте, що не маєте права вимагати цього. І він це розуміє. Усі чудово усвідомлюють, що простіше показати рюкзак. Але просте рішення – не завжди правильне. Я не можу просити його порушити те, що він дуже чітко знає про свої права. Можу лише запевнити: навряд чи це він малював.

– Так, мабуть... Усього доброго, молодий чоловіче, – каже міліціонер і передає слухавку.

– Дякую. Вибач, що потурбував. На добраніч.

Ще за годину – ще один дзвінок:
– А що ти йому сказала?

–  За інформацію – сто баксів. Це називається
«на добраніч»?!

* * *

15 вересня 2019 року один із охоронців на будівництві нападає на координаторку громади Протасового Яру Юлію Кононенко і вдаряє її по голові. У Юлії діагностують струс мозку і травму щелепи. Поліція відмовляється затримати нападника.

20 вересня 2019 року, в присутності свідків, Дмитро Нікітін, керівник охорони будівельного майданчика компанії, пов’язаної із забудовою Протасового Яру, погрожує Ратушному, Кононенко, Захарченку та їхнім родинам тілесними ушкодженнями, а також підпалом меблевого салону Кононенко. Він пропонує Ратушному погодити суму грошової компенсації за вихід з координації протесту проти забудови в Протасовому Яру. Нікітін заявляє, що інакше Ратушний «просто зникне», і обіцяє застосувати до нього фізичні тортури. Ратушний записує більшу частину розмови з Нікітіним на відео.

31 вересня 2019 року Роман Ратушний отримує інформацію, що його готуються викрасти і вбити. 

Причина – повернення Геннадія Корбана. 

Біля дому хлопця кружляють машини з дивними номерами; звернення до Володимира Зеленського анічігосінько не змінює в ситуації. 

Через бездіяльність поліції, включно з кримінальним провадженням щодо публічних погроз від Корбана, Роман змушений змінити місце проживання і номер телефону.

* * *

– Не куриш, кинула? Серйозно? Стільки років курила – і кинула?

Женя автоматично бере з рук Ратушного сигарету і щоразу запитує себе, як можна вкотре так попадатись. Тим часом Рома продовжує – і що незнайоміша публіка спостерігає за шекспірівською постановкою, то драматичніше у Ратушного виходить. 

– Знаю її з 13 років. Весь час палить. І тут раптом кинула? Ну-ну. Подивимось, наскільки тебе вистачить.

Насправді, Закревська не палить взагалі. Вся драматугрія побудована на тому, що поки Роман був неповнолітнім, та й згодом теж, вона принципово не купувала йому сигарети. Це був її особистий пунктик. Він, звісно, все одно курив. Але правило залишалося: вона йому не купує – і він навіть не має її про це просити.

Ратушний не раз намагався це оскаржувати. Жалівся, що це ейджизм, він її друг, і вони ж разом готують справи до суду, а тут така вражаюча нечутливість.

Ще одним аргументом юного курильщика була Женіна адвокатська діяльність: завжди, коли вона йшла до своїх підзахисних у СІЗО, таки купувала сигарети – для передачі підзахисним. В СІЗО пачка сигарет – це як валюта. Це єдине, що можна легально передати, і це правило хорошого тону. Так роблять багато адвокатів. Але Рома наводив цей аргумент, як неймовірну несправедливість, яку переживає він біднесенький.  

– Навіть у СІЗО ти носиш комусь сигарети, купуєш, передаєш... А мені – ні, – драматично звинувачував її Ратушний у вибірковості й подвійних стандартах. 

А вже коли став повнолітнім і зміг самостійно купувати сигарети, почав
«мститися». Робив це спокійно, прораховано й методично.

Коли всі разом виходили на перекур, а Женя долучалася до розмови, він майже завжди простягував їй сигарету – так само, як усім, хто курив. 

Робив це невимушено, з абсолютною природністю. Помсту подають холодною – у випадку Ратушного, не запаленою сигаретою.

* * *

Спершу Женя Закревська пропонувала варіант Роминого виїзду за кордон або хоча б в інше місто – з метою унеможливити фізичний напад. Але згодом стає зрозуміло, що навіть в іншому місті гарантій безпеки немає.

У підсумку Рома переїжджає до Жені – щоби зберігати контакт із подіями, і підтримувати зв’язок із командою. Його переховування організовують дуже ретельно. Сховано всі ознаки місця перебування: завішані вікна, обмежений візуальний і цифровий слід. Лише кілька найближчих людей знають, де саме Рома.

Проте Ратушний не зникає з судових процесів. Навпаки – активно бере участь у всьому, що стосується боротьби за Протасів Яр: проводить онлайн-зустрічі з командою, координує дії, планує подальші кроки. Всі його сили сконцентровані саме на цьому – він у темі щоденно, без відволікань.

Жені дуже складно дається стримувати хлопця – і дуже скоро стає зрозуміло, що вічно це робити не вдасться. 

Так Рома Ратушний потрапляє до Брюсселя. 

* * *

Коли єврокомісар Пітер Вагнер, голова Групи підтримки України Європейської Комісії у 2019 році, вперше бачить Рому Ратушного, він вирішує – цей хлопець не так часто носить костюм. Надто вже юний.  І краватка, напевне, теж не його. 

Звідки ж політику знати, що як тільки хлопцеві стукнуло 16, він почав носити костюми навіть серед спекотного літа та на барикади Майдану. 

Уперше про Рому в Брюсселі дізнаються в грудні 2019-го. European Endowment for Democracy повідомляє, що до Брюсселя прибуде переслідуваний український активіст, аби презентувати свою діяльність і отримати підтримку. Ратушному уже довіряють – якщо за хлопця вступається EED, значить, він того вартий. 

Ратушний зібраний, зосереджений і переконаний в тому, що робить. Говорить небагато.

«Йому би говорити більше, – бідкається Пітер, – це майбутній лідер, наше майбутнє». На Рому люблять ліпити різні ярлики – назви можуть мігрувати аж до «наш маленький Чорновіл».

Пітера вражає ця переконаність хлопця. У країні, яка нещодавно пройшла через Майдан і вже живе у стані війни, знаходиться хтось, хто відкрито виступає проти несправедливості – заради маленької ділянки землі у своєму районі.

Вагнер вважає себе немолодим чоловіком, і бачив різне; в юності теж захищав дерева у своєму районі і виступав проти забудов. Проте висловити свою думку в західних суспільствах – природньо і не страшно. Демонстрації, акції, критика – усе це відбувається без страху втратити свободу і безпеку. 

В Україні Ромина діяльність прямо пропорційна підставлянню шиї під гільйотину.  

За якийсь час Вагнер вирішує опублікувати в своєму твіттері фото із Ратушним і напис «Вражений сміливістю Р. Ратушного, Ю. Кононенко та багатьох інших активістів, які присвятили себе захисту урочища Протасів Яр, історичної зеленої місцини у Києві. Стурбований звісткою про погрози та напади на них».

Стається велика магія – вперше за багато місяців машини з незрозумілими номерами зникають з під будинку Роми.

Андрій Смирнов колишній заступник керівника Офісу президента України (2019–2024). У 2025 році Андрія Смирнова взяли під варту з правом застави в 18 мільйонів гривень. Заставу згодом внесли. Смирнову оголосили підозру в легалізації незаконно отриманих коштів і в отриманні хабаря в особливо великому розмірі. За версією слідства, він планував відмити гроші через будівництво приватних будинків загальною площею понад 300 квадратних метрів у рекреаційній зоні на Одещині.

11

Арештант

45:53 – 46:34

І багатьом же ж, ну, на мій хлопський розум, багатьом же ж так не сподобалася історія з графіті на офісі президента, тому що це ж спонукає до певних рефлексій, так, і треба ж якимось чином осмислювати, чому ці графіті з'явилися, що там написано. Чого вимагала акція протесту? А люди не хочуть цього розуміти.

Вони не хочуть визнавати, що вони живуть в бандитській республіці, яка ґрунтується на регіональному феодалізмі, в якій мусора можуть викрасти когось і забити, в якій суди приймають рішення по дзвінку або за гроші, в якій там президент може робити, ну, якусь маячню, а потім не буде за це відповідати. Ну, тобто дуже проста ж історія.

Ввечері 20 березня 2021 року, у день народження Сергія Стерненка, під Офісом Президента збирається акція протесту. Сотні людей вимагають справедливості у справі одеського активіста, якого нещодавно засудили до семи років тюрми. Протест спочатку мирний – але коли темніє, лунають вибухи петард, запалюють фаєри, хтось розписує фасад, хтось кидає каміння. Табличку з написом «Офіс Президента України» підпалюють. У будівлі тріскає скло.

Роман Ратушний на цій акції звісно ж є. Але в момент найгарячіших подій він уже залишає Банкову. Через кілька днів, після перегляду відео, його включають до списку ймовірних «провокаторів». Публікує це відео тоді заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, озвучуючи імена активістів. Роман одразу пише звернення до МВС із вимогою спростувати неправдиву інформацію.

* * *

«Радянська херня. І це не автентично, і це неправильно», – бурчить Рома в Підгорецькому замку, пинаючи бетонні плити.  

Артур Харитонов, президент громадської організації «Ліберально-демократична ліга України» і друг Роми, спостерігає за його  бурчанням із буддистським спокоєм. Сюди вони заврнули по дорозі з робочої поїздки, бо їхній водій ніколи не бачив цього замку на Львівщині. 

Артур дуже давно знає Рому – й оці раптові напади буркотливості сприймає як належне. У Ратушного супер розвинуте критичне мислення – він чітко знає, що йому цікаво, а що ні. І практично не має авторитетів. 

Їхні дискусії перескакують з історії України до Косово та Албанії в боротьбі з Сербією; від іспанського сепаратизму до розколу в середині  партії Гоміндану в Китаї і появи сучасної Бірми. Артур знає Рому, який може зависнути у старій книгарні і довго матюкатись, звалившись з електронного самоката – тому що пройтись по імперському Китаю незлим тихим словом для нього так само важливо, як пройтись по імперській росії. 

Нікого надійнішого за Рому не знайти. «На мій хлопський розум» – його улюблений початок речення, за яким Ратушного впізнають друзі й колеги. 

«Що робити, шеф?» – бринить у голові Марини Громих, правозахисниці та активістки, коли вона згадує про Ратушного. На будь-якій акції – чи то перед Офісом Президента, чи то пам’яті Каті Гандзюк – Рома завжди буде вчасно, звідкись візьме з хлопцями пів сотні ладанок, стільці і стільки підтримки, скільки вона не може огорнути ні руками, ні серцем.

* * *

Вже 24 березня, після ефіру на телебаченні, його чекають із підозрою. Вручають на виході – хуліганство, умисне пошкодження майна. Слідчі вказують, що він намагався підпалити фаєр і закинути у вікно президентської адміністрації. Роман відкидає ці звинувачення. Говорить, що справа має політичний підтекст – зокрема через його боротьбу проти забудови Протасового Яру. Називає прізвище Андрія Смирнова – заступника голови Офісу Президента, який, на його думку, впливає на розслідування.

26 березня в Печерському суді обирають запобіжний захід. Ратушного підтримують колеги, активісти, депутати. Пропонують взяти на поруки – суд відмовляє. Прокурори вимагають домашній арешт із браслетом. У залі – напруга. Роман говорить про фіктивність доказів: у матеріалах справи – темні кадри з відео, де неможливо впізнати обличчя. Їх пізніше назвуть «чорними квадратами Малевича».

Коли Роману Ратушному обирають запобіжний захід, справу розглядає суддя Світлана Константінова. Звичайне слухання – з поясненнями, аргументами, змагальністю сторін. Але є нюанс. 

За рік до цього саме Константінова розглядала справу щодо знесення паркану на Протасовому Яру. Тоді вона ухвалює рішення на користь забудовника. І тепер судить людину, яка організовувала акцію протесту проти тієї забудови.

Роман і його адвокати заявляють про конфлікт інтересів. Мовляв, суддя, яка вже брала участь у справі щодо Протасового Яру, не може бути неупередженою. Вона – одна з тих, хто легалізував будівництво, а тепер – вирішує долю активіста, що його зупиняв. Але заяву залишають без задоволення.

Це судове засідання стає переломним. У підсумку Роману обирають як запобіжний захід – цілодобовий домашній арешт із браслетом до 24 квітня. Але головне – виникає відчуття, що суд виносить рішення не тільки щодо дій активіста, а й щодо самого протесту.

Короткі нотатки з праці «Як приготувати молоде громадянське суспільство». Від громадянина держави Україна. 2021 рік.

Інгредієнти:

  • 1 Бандитська Республіка
  • 3 міліцейські клани
  • 2 регіональні феодали
  • 1 мирна акція протесту
  • Щіпка політичної доцільності
  • 1 електронний браслет (можна несправний)
  • 1 упереджена суддя
  • Базова станція (яку не можна чіпати!)
  • Додати прокурора, слідчого і пару «оперів» за смаком
  • Один громадський активіст, на якого в силу віку і особистих переконань не вдалось нічого накопати.

Спосіб приготування:

  • Підготуйтесь до підозри.
    Вона має вручатися в той же день, коли підписана. У нашому випадку – дату просто виправили ручкою.
  • Додайте клопотання прокурора.
    Для подачі потрібно зібрати базові обставини: місце роботи підозрюваного, ризики втечі тощо. У нашому випадку – нічого з цього не було.
  • Збийте запобіжний захід.
    Суд має обрати з таких варіантів:
    – особисте зобов’язання
    – поруки
    – домашній арешт (нічний або цілодобовий)
    – домашній арешт з браслетом
    – утримання в СІЗО
    – застава
  • Додайте електронний браслет.
    Згідно з інформацією Харківської правозахисної групи, з 511 браслетів – 404 не працюють. Справжніх залишилось лише 109. 9 із них – «на чорний день». У нашому випадку – працював. Завдяки заступнику голови ОП Андрію Смирнову, ображеному за Протасів Яр.
  • Підключіть зарядку.
    – Подовжувач – must have
    – Батарея – тримає 1 годину замість 12
    – Павербанк – обов’язковий
    – Індикатори – не працюють
    – GPS – блимає? не блимає? неясно
  • Додайте воду.
    Мочити браслет можна, а ще з ним можна в душ. Головне – протирати, щоб не заржавіли контакти
  • Окрасою подачі стануть настанови від поліції:
    – перевірки «по інструкції»
    – базова станція «тільки на підвіконні»
    – якщо вимкнули світло – дзвоніть, інакше до вас приїде кортеж з перевіркою. 
  • Подавати з думкою:
    «Політичні репресії наздоженуть вас у будь-якому разі, якщо ми не попередимо їх першими».
  •  Подавати:
    – без розпакування
    – без страху
    – з гумором
    – і з вірою в державу, яку твориш сам.

* * *

Арешт для Романа Ратушного не виглядає таким, як хочуть його вороги – до нього додому безкінечно мігрують журналісти, друзі, громадські активісти. Він дає кільканадцять інтерв’ю – одне з них Олегу Сенцову, відомому кінорежисеру, сценаристу та політв’язню; створює свій ютуб-канал і ні на хвилину не зупиняє громадську діяльність. Небезпека драйвить його, намагання закрити йому рота змушує говорити ще голосніше.

Взагалі Рома вже давно не жив із мамою та вітчимом, проте домашній арешт йому чомусь прописали саме там.

Ратушний фарбує свій балкон у чорний, щоб мати краще тло для відео; згрібає сферичних масштабів бардак у кімнату до мами, у себе залишаючи тільки безкінечно довгі стіни з книг по всесвітній історії, політології і юриспруденції, і свій майданівський щит. Рома читає постійно і в будь-яких життєвих обставинах; слухає дуже специфічну музику – від словацьких повстанських пісень до фінських та естонських народних мелодій; мелодії іспанців XVII–XVIII століття,;композиції – від України до Португалії, від півночі до півдня Європи.

* * *

Рецепт: Як зібрати передачку в СІЗО

Інгредієнти:

  • до 50 кг дозволеної ваги
  • прозора або герметична упаковка
  • їжа, що довго зберігається
  • трохи солодкого (настрій теж важливий)
  • 3 книги: «Джерела тоталітаризму», «Основи демократії», Кримінальний кодекс України
  • допомога друзів із Протасового Яру

Інструкція:

  • Координуйтеся з родичами ув’язненого, щоб не передати 50 кг книжок замість їжі.
  • Усе має бути або прозорим, або заводським і герметичним.
    – Чай – пересипати в прозорий пакет
    – Snickers – можна не розпаковувати, упаковка герметична
  • Не передавайте швидкопсувне.
    В СІЗО немає плит чи пароварок – обирайте просту їжу. – особисте зобов’язання
  • Книги – за смаком і ситуацією.
    – «Основи демократії» (знайдена після Авакова)
    – Кримінальний кодекс – щоб знати, скільки вам хочуть дати
  • Передачка – не адресна.
    Ми відправляємо її в Океанівське СІЗО для всіх, кого система тримає за активізм.

* * *

Уже в квітні Ромині адвокати подають апеляцію. Справу переглядають. 21 квітня арешт скасовують. Київський апеляційний суд вирішує, що підстав для тримання під вартою немає. Замість обмежень – особисте зобов’язання. Романа беруть на поруки десятки людей. 

Але навіть після цього він ще кілька днів залишається в електронному браслеті. Поліція не знімає його, посилаючись на «відсутність документів». Про це стає відомо публічно – й тільки тоді, після нового запиту журналістів і заяв у соцмережах, у МВС підтверджують: рішення апеляції чинне. Браслет знімають 22 квітня.

Увесь цей час Ратушний не зникає. Публікує дописи, виходить на зв’язок із журналістами, коментує ситуацію. Залишається в центрі подій, хоч і в обмеженому радіусі. Паралельно триває боротьба за Протасів Яр – судові засідання, протести, заяви; замовні статті, де його звинувачують у фашизмі. 

Він уже знає, що не може дозволити собі відійти у тінь – навіть коли навколо тиск і спроби змусити мовчати.

* * *

– Я їду на дачу. Буду там сидіти і ненавидіти людей. 
– Мабуть даремно ми приїхали. 
– А ні, я вас і так людьми не вважаю. Можете собі заходити. 

Женя знає – у Роми є вроджена жага до свободи. В його випадку свобода – річ внутрішня. Досягнута раз і назавжди.

У нього буває хандра, коли він вирубає телефон, і їде від всіх на дачу медитувати і читати. Проте ще одна замовна стаття чи ще один напад – і Рома Ратушний знову на барикадах. 

Він ніколи не жаліється, не ниє і не шукає, на кого перекласти відповідальність. Всю тяжкість несе на собі сам. А якось каже своєму другові Євгену Черепні:
«Слухай, якщо хтось думає, що мені подобаються вічні замахи на життя, замовні журналістські статті, постійний стрес, брак коштів, якщо всі думають, що мені в кайф, то люди помиляються. Але якщо ти взявся за справу, ти повинен довести її до кінця»

12

Повномасштабна

І прийшла орда ще лютіша, і ще чисельніша
І принесла з собою три смерті
З неба, води й землі
На чудовиськах вогнедишних
Летіли вони
Пливли вони
Повзли вони

І вдруге взяв друїд меч до рук своїх
І лицар юний
Змінив Яр Протасовий
На Яр Холодний

Повномасштабна війна застає Васю з Поліною у селі. Зранку мама дзвонить Поліні в паніці: «Війна почалась». Вася одразу йде в самооборону. Уже наступного дня підривають міст, який з’єднував їхнє село зі столицею; вони опиняються відрізаними від Києва та Вишгорода. Виїхати – тільки в об’їзд.

Коли збирається на війну, каже їй: «Забирай мій комп’ютер, тобі він потрібніший». Васі нічого не шкода – бо Вася йде служити країні; не служити речам.

* * *

Віктор Початовський, як  фахівець своєї справи, точно знає, хто з бійців тримає лад, а хто створює хаос.

Початовський іноді виконує обов’язки замкомандира – розподіляє бійців, намагається утримати злагодженість. З гіркої практики Віктор знає, що дійсно покластись на початку повномасштабного вторгнення можна тільки на обстріляних учасників АТО. Навіть враховуючи, що порівняно з повномасштабним вторгненням,  АТО – дитячий табір. 

Більшість новачків, які претендують на лаври Рембо, поводяться так, ніби автомат автоматично гарантує їм військову звитягу. Затворами клацають, показуха. А як до бою – «мамині черешні» на виїзді. 

Вася прийшов до нього у роту стрільцем, але цікавиться всім – уважний і зібраний, ветеран АТО найбільше тягнеться до вибухової справи. Початовський, який добре тямить у вибухівці, бачить, як горять у Васі очі, коли той навчає його специфіці поводження з порохом. І навіть коли Вася вже служить у «Птахах Мадяра», іноді телефонує – радиться щодо штатних і нештатних боєприпасів. У вибуховій справі він – хвиля, яка зловила потрібний вітер.

З Романом Ратушним на війні Початовський зіштовхується у березні, під час будівництва укріплень. Рома тоді зі своєю групою їздить партизанити на Макарів – «вільні стрільці», як їх називає Віктор. Сам він таких вилазок дозволити собі не міг – хоч і хотів. Але Рома приїжджав до них, і з першої ж зустрічі було зрозуміло – лідер. Молодий, однак із тими якостями, які у військовому колективі не сховаєш.

У війську командира призначають; але таких, як Рома, люди визнають самі.  

13

Захисник

Коли Андрій Смирнов, заступник керівника Офісу Президента України з питань правоохоронної системи (10 вересня 2019 – 29 березня 2024 року), пропонує Ромі 50 тисяч доларів, машини і красиве життя, він просто не розуміє, з ким говорить. 

В смирновську систему цінностей не вписується існування людини з мисленням, не зацикленим на матеріальному.

Ромі дають задоволення тільки ті результати, що дають користь державі.

* * *

Восени 2021 року музиканту, поету й ветерану АТО Андрію Антоненку, нарешті змінили запобіжний захід – з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.  З грудня 2019 чоловік перебував за гратами СІЗО за фальсифікованою підозрою у підготовці вбивства журналіста з російським та білоруським громадянствами Павла Шеремета. Звинувачення за фальсифікацію активісти покладають на Арсена Авакова, колишнього міністра внутрішніх справ України. 

І звісно ж, у той день Рома зі своїм другом Євгеном Черепнею були на засіданнях. До того місяцями тягнувся нескінченний процес: постійні суди, купа поліції, дивні рішення судової системи, які часто здавалися хлопцям неадекватними.

Рома ходив туди регулярно – незалежно від погоди чи пори року. І коли Антоненку змінили запобіжний захід, і він нарешті зміг побачити сім’ю – це стало перемогою для усіх правозахисників і громадських активістів, які боролись за права ветерана. 

Після засідання хлопці під дрібним дощем втомлено опустились на лавку – покурити. Рома викурював феноменальну кількість цигарок – одна пачка Malboro Silver у нього легко вилітала за день. Паління допомагало Ромі думати. 

«Слухай, це ж насправді так круто. Людина, яка стільки часу просиділа просто через Авакова, нарешті побачить свою сім’ю», – задумливо проговорив хлопець, випускаючи дим. Рома рідко видавав якісь гучні емоції, але в той ранок Жені було помітно – Ратушний радіє. Його тішило не якесь гучне рішення чи особиста перемога – а те, що одна конкретна людина сьогодні стала трохи вільнішою. 

* * *

Рома не багатий – Рома щедрий. Він легко платить за друзів та колег у кафе і ресторанах – інколи не замислюючись над тим, що в кишені опісля лишається якихось 100 гривень. Купує хороший ноутбук для роботи, але ніколи не обере Apple через зневагу до їхніх корпоративних цінностей. Завжди заплатить за дівчину у кав’ярні, викличе таксі і в майбутньому ще й пориватиметься покривати фінансово всю волонтерку, яку шукатиме для нього подруга. 

Легко переходить від сибаритства до аскетизму – за відсутності грошей Рома преспокійно переб’ється покупними хінкалями чи пельменями, носитиме найпростіше худі, ніяк від цього не страждаючи. Водночас, заробивши пристойну суму грошей, молодший Ратушний може спустити її на щось шалене: купити за абсурдну ціну взуття, піджак, сорочку чи повезти когось із партнерів по роботі в дорогий ресторан на таксі. 

«Лавочки і підворітні» в його систему цінностей не вміщаються.

Тишком платить за трохи молодших друзів-активістів Протасового – зникає з-за столу, щоб повернувшись із незворушним обличчям сказати: «все заплачено, ходім додому». 

Якийсь час до того, як Роман почав захищати Протасів Яр, він працював у комітеті Верховної Ради з питань житлово-комунальної сфери. Мама інколи щиро не могла зрозуміти, як комусь може подобатись така нудна робота – проте він приходив і з блиском в очах розповідав, як вирішував питання із «дядьками».

Трохи пізніше Рома отримав велику компенсацію як потерпілий у справі Майдану в Єпропейському суді з прав людини. І майже всі ці гроші витратив на громаду Протасового Яру.

А вже коли пішов у 93-ю бригаду, постійно жартував: «Ну от, мать, якщо мене грохнуть – зате виплати нормальні отримаєш». 

На Мовний Майдан у 2013-му хлопець пішов після того, як прочитав новину, що письменниця Світлана Поваляєва отримала кийком по голові під Верховною Радою. Також й історія Протасового Яру починається для нього з того, що Світлана Поваляєва йде на пікет проти забудови – а значить, Рома йде захищати маму. 

Захишати своє. 

14

21.02.2022

Вечір лютого

Євген Черепня зустрічається з Ромою біля заправки WOG у своєму районі. Це їхнє звичне місце зустрічі «на каву». Але цього разу Ромину увагу привертає довжелезна черга з чорних люксових «Мерседесів», які активно запихаються бензином. 

Євген Черепня познайомився з Романом Ратушним у 2021 році під час судового процесу над громадським активістом Сергієм Стерненком. Тоді Рома разом з іншими активістами, серед яких був і Євген, приїхав до Одеси, щоб підтримати Стерненка. Після повернення до Києва вони влаштували стихійну акцію в підтримку активіста біля Офісу Президента. Саме за участь у цій демонстрації Ратушного відправлять під домашній арешт. 

Ось це знайомство стало початком їхньої дружби, яка згодом переросла у спільну участь у боротьбі – спершу за свободу «Протасового Яру» від забудови, потім – у війську за свободу всієї України. 

Ще тоді Євген відмітив рідкісну здатність Роми орієнтуватися в усіх нюансах політичного життя в країні – дружба з ним могла замінити кілька курсів з історії, політології та державного управління. Рома точно знає, хто з політиків чи активістів чорт, а хто не чорт; корінний киянин, хлопець відчуває і знає місто, як грибницю розгалужених культурних та історичних контекстів; і оперує цим своїм знанням і чуттям, як живою структурою на службі держави. 

Тому Ратушний безпомильно впізнає кортеж Віктора Медведчука – одіозного українського політика-олігарха та, за сумісництвом, кума Володимира Путіна. Багато років тому Медведчук допоміг запроторити у заслання поета Василя Стуса. 

За дивним збігом, Медведчук – їхній сусід; його дача розташована поблизу Протасового Яру, і саме там він відбуває домашній арешт. 

Хлопці йдуть перевірити, що відбувається – охорона Медведчука, як завжди, на постах. Але біля заїзду, в глибині вулиці, помічають чоловіків у чорному, які вантажать у буси великі чорні мішки. Усе виглядає як терміновий збір речей. Підозра переростає в упевненість.

Рома зупиняється і дістає телефон з девізом «йому в жодному разі не можна дати з’**атися» – і починає обдзвонювати знайомих в усіх доступних йому управліннях. 

Пару годин – і біля будинку Медведчука починається рух. З’являються «рекси» – так активісти називають силовиків. Вони перевіряють будинок і обіцяють: контроль буде посилено. Наче до цього було не обов’язково – ну подумаєш, всього-то навсього кум Путіна під домашнім арештом.

Хоч у Роми й Жені з’являються сумніви, чи не накрутили вони себе, але в одному вони впевнені – ніяка перевірка Медведчука зайвою не буде. 

Згодом з’ясовується: саме того дня олігарх планував покинути країну і подавав прошення на відміну домашнього арешту. Його дружина, телеведуча Оксана Марченко, ще раніше покинула Україну – і чомусь через кордон з Білоруссю. 

Після початку повномасштабної війни активісти повертаються до офісу Медведчука – тепер щоб роззброїти його охоронців. У межах цієї операції хлопці здобувають трофейну амуніцію: рації, бронежилети і навіть зброю. 

У вересні 2022 року Україна обмінює 200 полонених захисників Маріуполя – бійців «Азову», морпіхів, нацгвардійців, тероборонівців, прикордонників, медиків – саме на Віктора Медведчука.

Якби Рома того лютневого вечора не підняв очі зі своєї кави на кортежі олігарха –  цього обміну просто не сталось би.

15

Джунглі

Whoa, thought it was a nightmare
Lord, it's all so true
They told me, don't go walking slow
The devil's on the loose
Better run through the jungle
Better run through the jungle
Better run through the jungle
Whoa, don't look back to see.
Run Through the Jungle від Creedence Clearwater Revival:
Читати з саундтреком

«Уже кілька днів повномасштабної війни, а я ще не знешкодив жодного москаля», – бідкається Рома, прибігаючи на коротку каву із Закревською. 

У ранок повномасштабного вторгнення Рома обдзвонює всіх соратників – для багатьох він став першим повідомленням, що війна почалась. 

Вже о п’ятій ранку із другом виносить тяжезний генератор, щоб облаштувати «фенсі» підвал для громади: протасівці мали і генератор, і світло, і воду в той час, коли більшість українців в паніці намагались зорієнтуватись, що робити зі своїми життями далі. 

Попередньо «розвантаживши» охорону Медведчука від зброї і припасів, з легкої руки СБУ, яка ненав’язливо посприяла процесу, «маленька армія» Роми Ратушного розжилась на амуніцію. Маленькій армії Протасу настав час ставати частиною великої армії України. 

За кілька днів до того, ще до тріумфального захоплення олігарха, протасівці кружляли навколо медведчуківської охорони колами – чим неймовірно її вибішували. 

«Чуєш, чого ото твої хлопці тут ходять», – визвірялись топи охорони в дзвінках Ромі. «Нічого не знаю», – флегматично відповідав Ратушний. «Мають люди ноги, то й ходять».

Рома палить як навіжений. До війни він міг не спати ночами і працювати на каві й цигарках; безцінний досвід служить йому в лютому 2022. 

Спільно з контррозвідкою Рома виявляє диверсійно-розвідувальні групи. У цей період швидко освоює аеророзвідку і вчиться літати дроном. Ратушний називає деокупацію Київщини своєю «учебкою» – бо без цього досвіду його просто не взяли би до бойового підрозділу.

І його беруть. 

16

З Протасового
Яру в Холодний

«Наше тіло – то гній, для квіток ясних мрій».

Рома наспівує стару стрілецьку пісню – гнітючу, важку. Старші побратими втягують голови в плечі і незадовлено бурчать: «Що ти оце знов зі своїм «гниє, гниє».

А Рома сміється. Дивно тролити чоловіків, вдвічі старших за себе, що ховають страх під бравадою. Рома більше переживає за батьків, ніж за себе.

Молодший Ратушний чітко усвідомлює, куди йде, коли вирішує перейти в 93-тю бойову механізовану бригаду. Зі спільноти з Протасового Яру восьмеро людей зголосилися піти з ним у військо – у повноцінну лінійну бригаду, яка справді братиме участь у боях. 

93-тя механізована бригада «Холодного Яру», куди дуже хотів потрапити Рома – одна з найбоєздатніших бригад ЗСУ. З 2014 року вона пройшла Донецький аеропорт, Піски, Авдіївку; продовжувала спадщину повстанської Холодноярської республіки, що діяла на Черкащині у 1919–1922 роках.

15-тисячна армія селян боролася за Українську Народну Республіку проти більшовиків, «білих» та німецьких окупантів. Лідери й отамани тримались проти усіх загарбників довше, ніж офіційна УНР. Холодноярівці йшли у бій з чорним прапором, де срібними нитками було вишито: «Воля України або смерть».

* * *

Сенека з Сержантом біжать під обстрілами – посадка перекошена, кулі свистять над вухами; все, що ще не вибухнуло, збирається вибухнути у найближчий час. Пилюка і бруд забивають очі і ніс хлопцям. Рома протягує Сержантом один навушник і кричить: «Навали музона». Тепер блюз у вухах хлопців перекрикує вибухи.

Better Run Through The Jungle
Whoa, thought it was a nightmare
Lord, it's all so true
They told me, don't go walking slow
The devil's on the loose

Better run through the jungle
Better run through the jungle
Better run through the jungle
Whoa, don't look back to see.

Run Through the Jungle від Creedence Clearwater Revival:
Ого, думав, що це кошмар,
Боже, але це все – правда.
Вони казали мені: не ходи повільно –
Диявол на волі.

Краще біжи крізь джунглі,
Краще біжи крізь джунглі,
Краще біжи крізь джунглі –
І не озирайся назад.

Пісня, популярна у В'єтнамській війні, переповзає з в’єтнамських джунглів у степи Донбасу. І хлопці біжать – а під ногами у них горить земля; а над головою горить небо; і все сприймається як дивакувата відеогра, в яку вони випадково потрапили.

І їм самим дивно, біжучи через донецькі степові джунглі, сміятись, сміятись по-підлітковому, по-хлопчачому.

* * *

Рома, без жодного попереднього військового досвіду,  стає розвідником на позивний «Сенека». Дуже швидко потрапляє на керівну посаду, але чітко комунікує хлопцям – це просто військова ієрархія, він з ними рівний. Сенека відчуває відповідальність за всіх – постійно перевіряє, хто з його бійців в яких умовах і чим займається. 

Разом з тим виконує свою роботу в розвідці. Парафія розвідника – це передній край. Тут ніхто не застрахує – ти і є страхівка для інших. Окрім бойових завдань, молодший Ратушний займається розвитком батальйону: шукає волонтерів, забезпечення, обладнання. 

Якось Сержант із Ромою сидять в машині, десь знайшли інтернет – Сенека прямо звідти включається в розмову з американцями. Поступово до Сержанта доходить, що його побратим на повному серйозі спілкується з нижньою палатою сенату США. Рома на секунду вимикається і роздратовано розвертається: «б**ть, от що їм ще сказати? Давай ще щось навалим».

«Скажи, хай дадуть станцію для виявлення артилерійського вогню», – несміливо пропонує Сержант. Рома киває і швидко «навалює» їм це все англійською.  

Час від часу телефон Ратушного тенькає і від неробочих сповіщень. Сенека спілкується з різними дівчатами, водночас дратуючись, якщо хтось чимось відволікає його від служби і корисної роботи. Одного разу до Ратушного приїжджає дівчина, яку він називає своєю – проте та зникає так само швидко, як і з’являється. 

Пізніше, отримавши військовий рюкзак Роми, пані Світлана здивується двом речам. По-перше, не властивим йому педантичності й порядку, з якими були складені речі; а по-друге – двом акуратно складеним футболкам, які Ромі вишила інша знайома їй дівчина. 

* * *

Яна Безсмертна, староста молодшого Ратушного у фінансово-правовому коледжі, навіть здалеку може безпомилково впізнати Рому на перервах. 

17-річний Ратушний нещодавно почав заробляти перші гроші, які можна витратити на хороші класичні костюми та взуття; на перервах він сидить з англомовним виданням Kyiv Post та сигаретою; вчить тільки те, що для нього цікаво напряму, в іншому – легенько виїжджає на парах за рахунок свого інтелекту і начитаності. 

Проте навіть одногрупники не знають Рому, який пише їй листи від руки та часом дарує квіти без причини. Рому, який цілує їй руку при зустрічі, і цитує вірші в переписці; Рому, який пізніше, уже трохи старший, зможе перенести якусь робочу зустріч заради прем’єрної вистави в театрі. 

Рому, який може довго добиватись зустрічі, і чекати з квітами біля будинку, а потім, не отримавши згоди, може закинути їх через вікно у її кімнату, розвернутись і піти.

Весною 2022, уже багато років після того, уже доволі втомлений Ратушний покличе Яну на дружню каву на Золоті ворота. Безсмертна уже давно в інших стосунках, заміжня – а між ними ніколи не було нічого більшого, ніж ті поцілунки руки в 17. Спершу говорять про потреби Роминого підрозділу, вони якраз збирали на пікапи; Рома сміється і жартує, проте якось відсторонено – ніби він і тут, і не тут водночас. 

Ратушний знав, які квіти вона любить, і дарував молочні кущові троянди. 

В день, коли Яна дізналась про його загибель, вона випадково знаходить на дорозі до свого дому штучну пастельну троянду. 

Молодший Ратушний шукав своє; та не встиг знайти. 

17

Горобина ніч

І поліг Лицар в бою звитяжному
І горе лягло тінню чорною
На Яр Протасів
На серце княгинине
На град київський
На землю вкраїнську
І прилетіла ластівка
Забрати душу лицарську
У Вирій Геройський
На віки вічні

Сенека швидко і природньо подобається людям. Він не «начальник», який роздає вказівки – лідер, який веде за собою. Це особливо помітно на тлі командира, зробленого із зовсім іншого тіста. Такі не піддають сумнівам наказів, і посилають військових на смерть – часто рятуючи власну шкуру.

У ніч на 8 червня 2022 четвірка Сенеки виходить на завдання – Август іде з Ромою, Ворон із Сержантом.  Хлопці мали вночі замінувати дорогу біля могильника, який стихійно з’явився біля лінії фронту – а далі залягти близько російських патрулів, щоб порахувати їх і зрозуміти, коли можна відбити їхню позицію. 

Розбились на двійки. Ворон і Сержант – лишались на старому спостережному пості; Август і Сенека – висунулись облаштувати новий. 

Зі своєї траншеї Сержант чує постріли – він далеко від місця, і не може допомогти. Шлях до визначеного пункту у ворожій посадці зрізали через поле, й уже на світанку зрозуміють, що помилились метрів на 20. Опинились надто близько до ворога. 

В 23:40 від Сенеки ще чулось три постріли – потім він перестав виходити на зв'язок. В 12тій до траншей Сержанта і Ворона під’їхав ворожий танк – далі Сержант пам’ятає тільки те, як він горить, горить, і ніяк не може згоріти – і полум’я поруч вже пожерло Ворона, а він все горів. І все, що лишалось для нього і з ним – це безкінечне, невсипуще полум’я. 

У кінці заповіту Рома написав: «Не поспішайте за мною, дайте мені трохи відпочити від вас». Так і сталося –  чотири дні поспіль ніхто не міг до нього дістатися. На місці бою була засідка.

Його змогли забрати в
«горобину», найтемнішу з ночей – коли вирувала сильна гроза. Тепловізори не працювали, навколо не було чути нічого, крім блискавок і грому. Тільки тоді побратими дістались до тіла Романа Ратушного. 

Я НЕ УМРУ ВІД СМЕРТИ —
Я УМРУ ВІД ЖИТТЯ...
Я не умру від смерти —
Я умру від життя.
Умиратиму — життя буде мерти,
Не маятиме стяг.
Я молодим, молодим умру —
Бо чи стану коли старим?
Залиш, залиш траурну гру.
Розсип похоронні рими.
Я умру, умру в Патагонії дикій,
Бо належу огню й землі.
Рідні мої, я не чутиму ваших криків,
Я – нічий, поет світових слів.
Я умру в хвилю, коли природа стихне,
Чекаючи на останню горобину ніч.
Я умру в павзу, коли серце стисне
Моя молодість, і життя, і січа.
ПАТАГОНІЯ
30.06.1917. Владивосток

Михайль Семенко (31.12.1892 — 23.10.1937) — видатний український поет-футурист, представник «розстріляного відродження». Убитий радянцями у сталінській катівні Києва). 

Рома запостив цей вірш за кілька тижнів до своєї загибелі. Він також викарбуваний на могилі Ратушного. 

На похороні Роми трембіти перекрикують сирену повітряної тривоги. Військові, йдучи за труною, співають стрілецьких пісень, які він любив.

* * *

– Жень, ти ж мій адвокат? 
– Адвокат. 
– Я вписав тебе першим контактом на випадок загибелі. Як сестру.

* * *

Колись Рома прихистив ластів’ятко і назвав його Ганді. Вилікував, і відпустив. Ганді повернувся до нього на балкон у день поховання. 

Ще одна ластівка залетіла в напів розвалену донецьку хату, де Закревська очікувала дозволу поїхати на похорон Роми.

18

Птах Каштан

І змінив Друїд посох на меч втретє.
І став мститися за брата свого
І шукав він борні лютої, долі шляхетної
І знайшов її – бо прикрив побратимів
Тілом своїм.
І заплющив очі свої – до віку вічного.

Після похорону молодшого брата Вася ні з ким не говорить про Ромину смерть. Міг би звільнитись із війська після втрати, але обирає практичний спосіб горювання – помсту. 

Підрозділ, у якому служив із самого початку повномасштабного вторгнення, перестав його задовольняти. Василь вчився у промислових масштабах. Уже раніше опанував мінімум три військово-облікові спеціальності, зокрема саперну справу – й уже дорівнював інструктору. 

Тому Вася шукав собі новий підрозділ – з прямою потребою доєднатись лише до того, який вбиває максимальну кількість росіян за день. Запитував прямо: «Скільки у вас втрат противника за добу в сумкових донесеннях?» Якщо відповідь була замала – відмовлявся і шукав далі, навіть попри те, що більшість військових не ризикують так, намагаючись перевестись із частини. Йому потрібен був найефективніший підрозділ. І він його знайшов.

Коли потрапив у підрозділ до «Птахів Мадяра», там були вражені його рівнем – те, що раніше виконували троє людей, він робив сам.

Проте поки наказ на переведення більше місяця лежав у шухляді Вася скнів – без завдань, зі зброєю, екіпірований і готовий, ала змушений просто чекати.

Коли вже потрапив у підрозділ, одна за одною пішли люті операції – Куп’янськ, Торське, Кліщіївка, Очеретине. У 2023 році Василь отримує почесну відзнаку Головнокомандувача ЗС України «Золотий хрест».

Від 9 червня 2022 року (коли Василь дізнався про те, що Рома загинув) і до 27 лютого 2025 року (коли загинув він сам). Вася закрив собою двох побратимів. 

У Василя на руці було тату – листок каштана і напис КИЇВ. Позивний Василя – Каштан. Рома написав у заповіті:
«Києве, загинув далеко від тебе, але за тебе!»

«Я коли дивлюсь в майбутнє, то розумію: єдине, що має хвилювати, це багатократне збільшення втрат ворога, аби хоча б призупинити бойові дії на деякий час. Всі інші речі, особливо ті, що навпаки ведуть до зменшення втрат [ворога], просто не матимуть сенсу…». Василь «Птах Каштан» Ратушний.

На його похороні кортеж грав Васину улюблену панкушну музику – колись у хлопця навіть був власний гурт. Людям, які прийшли проститись з героєм, роздавали енергетики NON-Stop і тістечка, які любив Друїд з Дому Над Рікою. 


Коли Вася і Рома були маленькі – вони зі Світланою часто потрапляли під дощ на їхній дачі на Десні. 

Вибігали під зливу, купалися в грозу, бабралися в калюжах. Взагалі, весь одяг на хлопцях горів і зникав – кросівки, джинси і футболки ніби самознищувались.  Над вечір в хаті не було жодної сухої вдяганки – навіть фланелевих дитячих піжамок з принтами ведмедиків, дельфінчиків, котиків і песиків. 

* * *

* У Києві частину вулиці Волгоградської перейменовано на вулицю Романа Ратушного. У Протасовому Яру – місці його тривалої боротьби проти незаконної забудови – з’являється сквер його імені з меморіальним каменем. У жовтні 2023 року Київрада створює комунальне підприємство «Протасів Яр», яке має опікуватись розвитком і захистом зеленої зони.

* Команда ініціативи «Захистимо Протасів Яр» продовжує свою роботу. У 2023–2024 роках вона виграє кілька судів, зокрема справу проти ТОВ «Будівельна компанія «Інтербуд», що вимагала від громадських активістів спростування публічної критики. Суд відмовляє забудовнику в усіх позовних вимогах. У той же час команді вдається домогтись скасування дозволів на будівництво від низки держструктур.

* Юридична перемога перетікає в містопланування: у 2024 році на громадських слуханнях команда «Протасового Яру» захищає статус зеленої зони. Вона також лобіює ухвалення місцевих політик, які унеможливлюють забудову схилів без участі громади. Столичний департамент земельних ресурсів розпочинає роботу над оновленням меж парку Протасів Яр, у документах це вже фігурує як окрема зелена зона.

* Щороку в Києві проводять футбольний турнір пам’яті Ратушного – неформальний захід, у якому беруть участь ветерани, активісти й друзі Романа. У 2023 році виходить документальний фільм «Ратушний. Вільна людина», який розповідає про історію його життя, участь у Революції Гідності, боротьбу за Київ і службу в ЗСУ. Стрічку показують на фестивалях і в школах, як матеріал до уроків громадянської освіти. Під час заходів у Франції, Литві та Німеччині його згадують як приклад українського громадянського спротиву – не лише військового, а й муніципального.

* За кілька днів після загибелі Романа стає відомо про його заповіт. Світлана, його мама, публікує пост, у якому ділиться: з бойових виплат Роман просив передати гроші Національному музею Тараса Шевченка, Капелі бандуристів і двом незалежним медіа: «Історичній Правді» та «Новинарні».

Вахтанг Кіпіані, редактор «Історичної Правди» повідомляє, що ці гроші стали початком премій імені Романа Ратушного для молодих авторів, які пишуть про Київ і спадщину. Дмитро Лиховій із «Новинарні» каже, що отримав 100 тисяч гривень від Світлани – і редакція вирішила заснувати власний фонд на підтримку журналістів, який теж носитиме ім’я Романа.

Національна капела бандуристів отримує кошти й невдовзі влаштовує великий концерт на честь Романа, також завдяки цій підтримці пошили нові сценічні костюми.

На одній із стін Протасового Яру великими буквами виведено:
«Чим більше росіян ми вб’ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям. Ця війна триває більше трьох сотень років. Коли ми її виграємо – отримуємо час на відпочинок до наступної фази цієї війни».

Ще Рома казав – найголовніша проблема будь-якої людини – страх. Зміни, втрати, смерті – будь-чого. 

Тому Рома говорить – собі й іншим – ніколи нічого не бійтеся.

Хто навчився смерті, той розучився бути рабом. Він є вищим за всяку владу і вже понад усякою владою. Сенека. Одна з улюблених цитат Роми.

А заповіт Лицаря був таким – посадити на Протасі дуб. Великий і сильний. Немов символ лицарства. Символ звитяжних балад, де завжди житиме
Легенда про Лицаря і Друїда.